இஇஇ
На ньому засіяла світла бляха,
Таке вбачав лиш у щедрого ляха.
На ньому сяяв золотий каптур
"Життя іде і все без корректур."
Я, певне, пана хтів спитати:
"Що про життя своє ви можете сказати?"
"Я лиш-мовляв,- одвіний подорожній.
Моє життя, як вербовий листок.
І за лихого вітру чи погожі,
Куди повіяло, туди і занесло.
Моє життя то є блакитна панна.
Вона літає в сонячних танках.
І Вороний оспівував осанна,
Та часом губиться у вербових гілках.
Її шатра людських сягають брил,
На писку двоє сонячних світилю
Її долоні генерують крил
пір'їни, що утворять пил.
Моє життя терниста, довга путь.
І кулями її шарує ртуть.
І дні мої недостеменно йдуть.
І многіїї літа у двері пруть.
Моє житя то стародавня птаха,
Який літав ще за часів Сіраха.
Хоч мудрим був, не знав ж бо сіромаха,
Що доля готувала, бідолаха.
Я жив доволі і багато знаю,
Від тих думок погано засинаю.
І нескінченний цей словесний ряд.
Для мене то буденніший обряд.
Ви мене слухайте, та майте знати,
Багато нісенітниць можу розказати.
Якою б темною та не була темниця,
Все сказане вам може знадобиться.
Яка б тебе не перехоувала крипта,
якщо в кишені хліба крихта,
Ти, стиснув зуби, далеко підеш,
І ще багато в світі осягнеш."
Сказав два слова, звівся і пішов.
Напевно путь далеку віднайшов.
Напевно не одну біду зустрів.
Та з дядьком тим я, вибачте, прозрів.
27.03.17/23:47/
